Виконайте тестові завдання

https://docs.google.com/viewer?a=v&pid=sites&srcid=ZGVmYXVsdGRvbWFpbnxnb3R1ZW1zYWRvem5vfGd4OjFlZDU3ZjMxNTkwYzQ5ZWM

Підготовка до написання твору-роздуму

Висловлювання може бути побудоване в один із способів «Українська мова та література. Довідник.Завдання в тестовій формі.Ічастина» Авраменка О.М.-с.323.

(слайд 7):

Теза.
Перший аргумент.
Другий аргумент.
Приклад із художньої літератури.
Приклад з історії, суспільно-політичного чи власного життя.
Висновок.

Або:

Теза.
Перший аргумент.
Приклад із літератури.
Другий аргумент.
Приклад з історії, суспільно-політичного чи власного життя.
Висновок.

Може бути вступ, який не впливає на оцінювання змісту.

Ознайомлення з вимогами до написання власного висловлювання.

А) – Ознайомимося з вимогами до написання власного висловлювання на прикладі твору-роздуму на тему «Життя без свободи – ніщо». (слайд 8). Перед вами –роздатковий матеріал , де написані спеціальні слова, вирази, які використовуються у певних частинах тексту.(Додаток №2).

Пропоную вам під час презентації учнівського твору знайти такі слова, вирази, що їх застосували діти під час його написання.

Насамперед потрібно чітко сформулювати тезу (1-2 речення).Теза має передувати аргументам.

Слайд 9. Однією з найважливіших глобальних цінностей людства є свобода. Я вважаю, що без неї наше життя – ніщо. Спробую довести свою думку переконливими аргументами та прикладами.

Для підтвердження висловленої тези потрібно навести аргумент.

Слайд 10 . По – перше , протягом тисячолітнього розвитку людства кожен народ виборював саме свободу.
Адже в рабстві, в умовах визиску та деспотизму неможливе повноцінне існування індивіда, функціонування всіх сфер духовного та фізичного життя суспільства.

Один із прикладів має бути із художньої літератури. Потрібно обов’язково зазначити автора, назву твору, указати проблему, порушену письменником, художній образ, через який проблему розкрито.

Слайд 11. Яскравим прикладом цього є історична героїко – романтична поема Тараса Григоровича Шевченка “ Гайдамаки” , у якій описано боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського панування під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти .

Слайд 12. У творі змальовано широку картину “Коліївщини” , на тлі якої показано народження народного месника в образі Яреми Галайди.

Після першого приклада може бути міні – висновок.

Слайд 13.Значить , свобода – це важлива умова життя не тільки однієї людини, а й усього народу.

Для підтвердження висловленої тези потрібно навести ще один доречний аргумент. На цьому етапі слід пам’ятати, щоб аргументи були різними.

Можна використовувати афоризми, крилаті вислови, прислів’я, приказки.

Слайд 14 . По – друге , тільки у вільному , демократичному суспільстві особистість відчуває себе повноправним громадянином. Німецький письменник Людвиг Берне зауважував, що немає людини, яка б не любила свободу…

Цей аргумент також необхідно проілюструвати конкретним прикладом. Приклад з історії, суспільно-політичного чи власного життя насамперед повинен бути життєподібним. Потрібно розповісти про конкретну людину, ситуацію, подію, факт, вказати своє ставлення до цього й дати цим реаліям оцінку.

Слайд 15. Не можу не згадати приклад з історії – політичний устрій Давньої Греції. Еллінські поліси – це уособлення свободи та рівності .

Слайд 16 . Знайомлячись з історичними джерелами тих часів, розуміємо , що людина в умовах демократії може самореалізуватися, відчуває себе комфортно, її життя захищене.

Важливо не сплутати аргументи із прикладами. Варто пам’ятати, що аргументи – це теоретичні положення, абстрактні міркування, а приклади – це реальна дійсність, конкретні факти.

Останньою частиною висловлення є висновок(1-3 речення) – логічний підсумок, який випливає з аргументів і прикладів. Тому висновок у деякій мірі може дублювати чи перефразовувати тезу.

Слайд 17. Виходить, свобода слова , думки, вибору, вкрай необхідні кожному з нас.

Слайд 18. Отже, серед багатьох загальнолюдських цінностей свобода займає одне з найважливіших місць. Це найдорожче надбання людства. Цінуйте свободу, бо без неї життя – ніщо !

-Зачитайте мовні конструкції, використані учнями у творі. (Діти зачитують певні вирази окремо з кожної частини тексту).

!!! Наголошуємо, що з великого арсеналу запропонованих висловів у творі потрібні одна-дві конструкції з кожного блоку. Вирази для зв’язку думок не є закріпленими за певною частиною твору. Наявність їх впливає на кількість балів за логічність твору, отож вони необхідні. Дотримуйтеся логіки викладу. Крім того, робота має бути оформлена за абзацами. Їх може бути 6 або 4 (залежно від схеми роздуму).

Б) Обговорення учнівських слайдів – творів. (Слайд 19-44)

–А тепер подивіться презентації інших творів , під час перегляду знайдіть, будь ласка, всі складові частини текстів (тезу,аргумент,приклади, висновок). — Учні зачитують власні твори під час презентацій («Кохання в стосунках не головне?», «Людина – істота суспільна», «Рідна земля всім дорога»), інші школярі коментують.

Робота з пам’ятками.

– З чого починається твір?

З тези. Після отримання теми твору необхідно сформулювати тезу-твердження, думку, яка буде доводитися у висловленні. Погляньте на план дій для формулювання тези (Слайд 45 ) . Найпростіше сказати, що це перефразована задана тема. Як показує практика, саме етап формулювання тези для більшості викликає затруднення. Можливі кілька варіантів.

– Як із теми зробити тезу?

Користуйся для цього ключовими словами й словосполученнями, що вказують на твою позицію стосовно проблеми. (учні працюють з пам’ятками) (Додаток №3).

Є різні способи формулювання тези.(Слайд 46)

Твір можна почати з:

з постановки проблеми;
емоційного введення в тему або прийому несподіваного початку;
проблемне ( або риторичне) запитання;
прикладу;
зауваження про важливість теми для суспільства;
цитати;
визначення часового відрізка.

*** Постановка проблеми.

Спочатку формулюється проблема як постулат , який треба аргументувати.

*** Емоційне введення в тему або прийом несподіваного початку.

Цей прийом дозволяє своєрідно розпочати висловлювання.

*** Проблемне або риторичне запитання.

На початку формулюється теза у вигляді риторичного запитання. Далі буде розгортатися думка.

*** Зауваження про важливість теми для суспільства.

У такій тезі потрібно вказати чим саме важлива тема для суспільства чи окремо взятої людини.

*** Цитата.

Спочатку ми формулюємо цитату із посиланням на автора, а потім доводимо сказане .

***Визначення часового відрізка

Пройдіть онлайн-тестування за посиланням та надішліть фото із зображенням результатів на електронну адресу innochka75q@gmail.com

2017 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/240/
2017 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/254/
2016 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/189/
2016 рік (ІІ):https://zno.osvita.ua/ukrainian/203/
2015 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/143/
2015 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/157/
2014 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/132/
2014 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/133/
2014 рік: https://zno.osvita.ua/ukrainian/130/
2013 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/6/
2013 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/10/
2012 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/11/
2012 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/12/
2011 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/13/
2011 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/14/
2010 рік (І): https://zno.osvita.ua/ukrainian/15/
2010 рік (ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/16/
2010 рік (ІІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/17/
2009 рік: https://zno.osvita.ua/ukrainian/25/
2008 рік: https://zno.osvita.ua/ukrainian/172/
2007 рік: https://zno.osvita.ua/ukrainian/174/
2006 рік: https://zno.osvita.ua/ukrainian/173/
2017 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/206/
2016 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/168/
2015 рік (пробне І):https://zno.osvita.ua/ukrainian/139/
2015 рік (пробне ІІ): https://zno.osvita.ua/ukrainian/175/
2014 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/4/
2013 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/19/
2012 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/30/
2011 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/31/
2010 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/32/
2009 рік (пробне):https://zno.osvita.ua/ukrainian/178/
2008 рік (пробне):https://zno.osvita.ua/ukrainian/176/
2006 рік (пробне): https://zno.osvita.ua/ukrainian/177/
Усі запитання з української мови: https://zno.osvita.ua/ukrainian/list.html

Роздрукуйте завдання ЗНО 2015 за посиланням
http://osvita.ua/doc/files/news/468/46824/ZNO_2015_ukr_mova.pdf

Літературознавець 1 (Островська А.)
31 березня 1942 року митець створює публіцистичний нарис «Україна в огні». Цей твір Довженко писав на матеріалі народного горя, хоча він добре знав про заборону Сталіна писати про відступ Радянської армії.
Кіноповість «Україна в огні» була розпочата влітку 1942 року, у часи відступу військ територією України. У 1943 році твір було закінчено, але вперше надрукований через 23 роки, у 1966 році, уже після смерті автора, а повне видання в 1995 році. Чому так сталося?
28 серпня 1943 року О. Довженко читав кіноповість у селі Померки під Харковом партійному лідерові Микиті Хрущову до другої години ночі. Той похвалив, порадив надрукувати окремою книжкою російською й українською мовами. У російських перекладах окремі епізоди з кіноповісті були надруковані в журналах «Литература и искусство», «Знамя». Хрущову настільки сподобалась кіноповість, що влітку 1943 року, коли в прифронтову смугу з виступами приїхали відомі письменники й актори, він запропонував Довженкові прочитати присутнім свій твір. Тоді ж рукописи викрали. Довженко був упевнений, що це зробили заздрісники й спалили рукописи, але твір використали як доказ компромату проти Довженка, і був піднесений самому Сталіну. Ще письменник з пам’яті відновлював рукопис, а вже ширилися чутки, що вождь прочитав твір і дуже невдоволений.

Довженко записав у «Щоденнику»
«…Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки… Тяжко на душі і тоскно… Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно. Крім панегірика» (26.11.1943р.)
«Заборона «України в огні» сильно пригнобила мене. Ходжу засмучений і місця собі не знаходжу. І все ж таки думаю: хай вона забороняється, Бог із ним, вона все одно написана. Промову виголошено. Я знаю добре, наскільки похитнеться добре до мене ставлення зверху. Може, я ще й поплачуся за це… У цьому оповіданні я якось напівсвідомо, себто цілком органічно, заступився за народ свій, що несе тяжкі втрати на війні. Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею…» (28.11.1943р.)

Літературознавець 2 (Козлова Ю.)
Далі відбулося «кремлівське розп’яття». 31 січня 1944 року в присутності членів Політбюро, українських письменників Сталін виголосив доповідь. Тон виступаючого й звинувачення на адресу митця не залишили сумніву, що Сталін виголошує смертний вирок Довженкові.
Режисер Чіаурелі після засідання Політбюро грізно кивав пальцем і повчав: «Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і загибай тепер…»
Довженко не став на коліна, не благав прощення в Сталіна. У своєму зверненні до вождя письменник говорив: «Товаришу Сталіне, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й треба тримати чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм … у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Літературознавець 3 (Пятниця Н.)

На кіноповість лягла печать ворожості, ім’я письменника було піддане нищівній критиці, його виключили з правлінь і президій різних комітетів і товариств. Відтоді перестали друкувати книжки Довженка, з усіх підручників його твори вилучалися.
Щоб дати йому можливість «виправдатися», «покаятися» — назавжди вислано з України. Для Довженка це було найжорстокішим покаранням. У «Щоденнику» розпачливий крик душі: «Я почуваю себе на грані катастрофи…так мені нестерпно тяжко на душі… Мене одцуралися всі. Уся Україна».
Увесь 1944 рік — суцільна кривава рана на серці митця.

Для всіх:

Образи- символи у творі: прізвище Запорожці; п’ять синів; Тополівка; рід залишився жити — символ безсмертя українського народу.

І ряд (від вікна)

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про Україну.

Очікувані результати

«О українська земля, як укривавилась ти! Рiки кров’ю поналивано, озера слiзьми та жалем… Степи гнiвом утоптано та прокляттям, та тугою i жалем».

«Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах».

«Не стало прекрасного села. Не стало нi хат, нi садкiв, нi добрих лагідних людей. Однi тiльки печi й печища бiліли серед попелу й вугiлля, та де-не-де висiли трупи на ушулах чи на грушах. Нiкому було нi плакати, нi кричати, нi проклинати».

«Яка була любима незаймана річка! Вона стала невпізнанна. Вона була збезчещена, зґвалтована і сплюндрована ворогами».

ІІ ряд

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про українців під час війни.

Очікувані результати

«Звиклі до типової безвідповідальності, позбавленні знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликали їх до велетенського бою, до надзвичайного.

І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії… Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі…».

«Довгі відходини, сум і гоpе важких утpат пpигнобили всіх. Душі у людей були малесенькі, кишенькові, поpтативні, зовсім не пpистосовані до великого гоpя».

«З темних льохів, брудних ям, із-під зруйнованих печищ вилізали землистого кольору, чорні, погано одягнені люди… Якесь невимовне тавро жаху й скорбот і того, що лежить за межами обурення і відчаю, упало на них, закарбувалось і довго-довго не зникне вже, як прокляття долі, до самої їх смерті».

ІІІ ряд

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про бійців на фронті.

Очікувані результати

«Все віддали… Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу.

Не мудрували, не ховалися по резервах і тилах, не обростали родичами… на постах. Не видушували з малих своїх талантів великої користі, нехтували талантом, не любили виставляти напоказ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі…».

Цитати:

Про Лиманчука. «Він був великим любителем різних секретних паперів, секретних справ, секретних інструкцій, постанов… Він засекретив ними свою глибоку байдужість до людини… Йому ні разу не приходило в голову, що… єдине, що він засекречував, це була його засекречена дурість».

Під час приходу німців Лаврін втрачає батька-пасічника Демида, сцену повішення якого теж зображено в стилі смерті Тараса Бульби:

- Йаволь, гер полковник! Його бджоли закусали насмерть чотирьох наших зольдат…

- А-а.. .Слухай, - звернувся фон Крауз до старого Запорожця. - Цей офіцер хоче знати, що ти думаєш

перед смертю?

- Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали всяке г... кусать, - сказав Демид. - А я думаю, що погані ваші

діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше програне.

- Але я стою на твоїй території і вішаю тебе, - сказав Крауз.

- Ну що ж? Повісиш та й утечеш. Така вже твоя слава…

(…У цього народу є нічим не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії… У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників». «Їх життєздатність і зневага до смерті безмежні», «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки»)

1. Назвіть письменника за його характеристикою:

Гірська орлиця - … (Кобилянська)

Дочка Прометея - …(Леся Українка)

Сонцепоклонник - …

Імператор залізних строф - …

«Батько» української прози - …

Витязь молодої української поезії - …

Каменяр - …

Великий Кобзар

Всеобіймаюче око України –

Дівчина з легенди - …

Сонячний поет - …

Надрукуйте завдання з культури мови та орфографії, а також завдання ЗНО 2016 року за посиланням http://osvita.ua/doc/files/news/512/51272/scan_mov.pdf

Культура мови

1. Знайдіть варіант, у якому допущено лексичну помилку

А. Авторитарний стиль, авторитетний учитель.

Б. Економічний афект, сильний ефект,

В. Вичерпна анотація, довга нотація.

Г. Кам’яний бювет, глибокий кювет.

2. У якому рядку допущено лексичну помилку

А. Цитатний матеріал, цитована стаття.

Б. Дипломований спеціаліст, дипломний проект.

В. Корислива книга, корисна людина.

Г. Фронтовий лист, фронтальний бік.

3.У якому рядку допущено лексичну помилку

А. Юридична тематика, актуальна тема.

Б. Цукристий плід, цукровий завод.

В. Фамільна лексика, фамільярна професія.

Г. Депресивний стан, депресійний характер.

4.У якому рядку допущено лексичну помилку

А. Наукова уява, загальне уявлення.

Б. Галаслива компанія, вдала кампанія.

В. Цитатний конспект, цитований твір.

Г. Формувати закони, формулювати уряд.

5.У якому рядку допущено лексичну помилку

А. Тактичний чоловік, тактовний акцент, тактовий прийом.

Б. Нещасний талан, дослідницький талант.

В. Суб’єктивістське бачення, суб’єктивне тлумачення, суб’єктне відношення.

Г. Безпредметні суперечки, серйозні суперечності.

6.У якому рядку допущено лексичну помилку

А. Комунікативний акт, комунікаційна мережа, комунікабельний працівник.

Б. Фігуральний орнамент, фігурний вислів.

В. Хронікальний запис, хронічне захворювання, хронологічна таблиця.

Г. Цивілізоване суспільство, цивільне право.

7.У якому рядку допущено лексичну помилку?

А. Шкірний рубець, шкіряний піджак.

Б. Швидкісна стрільба, швидка відповідь.

В. Виголосити здравицю, відвідати здравницю.

Г. Людяна вулиця, людний девіз.

8.У якому рядку є лексична помилка

А. Колірна характеристика, кольорова таблиця.

Б. Інженерний інструмент, інженерський задум.

В. Знаменитий письменник, знаменна подія.

Г. Земельний вал, земляний наділ.

9.Лексичну помилку допущено у рядку

А. Стратегічне завдання, математична задача.

Б. Погрожувати життю, загрожувати покаранням.

В. Завершувати переговори, звершувати подвиг.

Г. Забудова району, побудова трикутника.

10.Установи відповідність

1. Наголос на першому складі А. Судно, завидна, житло, квартал.

2. Наголос на другому складі Б. Решето, благовіст, диптих, забавка.

3. Наголос на третьому складі В. Обіцянка, кілометр, кип’яток, дійовий.

Г. Спина, вояк, айва, качанистий

11.Установи відповідність

1. Наголос на першому складі А. Акафіст,омела,аналог,чорнозем

3. Наголос на другому складі Б. Каталог, листопад, веретено, алкоголь

4. Наголос на третьому складі В. Колесо, олень, випадок, центнер

Г. Звисока, старий, заліковий, дефіс

12.Правильно наголошено усі слова в рядку

А. ВипАдок, зАгадка, каталОг, клейовИй.

Б. ПрИчіп, сімдесЯт, вирАзний, суднО.

В. нОвий, сантИметр , вишИванка, зОзла.

Г. ПодрУга, насмІшка, квАртал, веретенО.

13.У якому рядку наголос падає на перший склад?

А. Щогловий, каучук, олень, цемент.

Б. Висіти, кишка, дрова, спина.

В. Обух, етнос, вигадка, череда.

Г. Заочі, просіка, віч-на-віч, житло.

14.У якому рядку наголос падає на третій склад?

А. Жалюзі, кулінарія, алфавіт, бісерина.

Б. Диспансер, довідник, житловий, перетримати.

В. Пліч-о-пліч, клейовий, каталог, шістдесят.

Г. Безперестанку, череда, подушка, кропива.

15.Наголошеним є другий склад в усіх словах рядка

А. Український, абетковий, причіп, вистава.

Б. Дочка, довідник, вишиванка, цемент.

В. Качанистий, колесо, висіти, зозла.

Г. Каталог, насмішка, новий, агент.

16.У якому рядку в усіх словах наголос падає на третій склад?

А. Індустрія, докорінний, кропива, безвилазний.

Б. Бездиханний, феномен, дворазовий, , діалог.

В. Безперестанку, черговий, каталог, житловий.

Г. Індустрія, обіцянка, кип’яток, дециметр.

17.Наголошений перший склад в усіх словах рядка

А. Ласо, комин, лантух, везти.

Б. Закладка, забавка, вензель, босий.

В. Вистава, черпати, рукопис, вигадка.

Г. Кожух, позначка, насмішка, спина.

18.Граматичну помилку допущено в рядку

А. найвищий будинок

Б. тонший від паперу

В. більш колоритніший фольклорний колектив

Г. цікавіше пояснення

19.Граматичну помилку допущено в рядку

А. злий собака

Б. три зошита

В. гострий біль

Г. добрий сусіда

20.Знайдіть неправильне словосполучення

Ф. Доброчинний вечір

Б. Окраса сезону

В. Воєнне звання

Г. Глуха ніч

Д. Вітальний адрес.

21.Знайдіть лексичну помилку

А. Країну сонячну мою люблю високою любов»ю.

Б. Андрій сфотографувався в анфас.

В. Дорога ліворуч була перекрита.

Г. Його поради допомогли мені знайти місце в житті

Орфографія

22.Апостроф пишеться в усіх словах рядка

А. Інтерв…ю, пів…юрти, духм…яний, арф…яр.

Б. Дит…ясла, торф…яний, верб..я, В..ячеслав.

В.. Б…юджет, з…являтися, п…єдестал, цв…ях.

Г. Різдв…яний, екстер…єр, бур…ян, подвір…я.

Д. Мін…юст, пан…європейський, трав…янистий, фой…є.

23.Апостроф пишеться в усіх словах рядка

А. П…ятсот, моркв…яний, дзв…якнути, ф…юзеляж.

Б. Миш…як, підрум…ялений, з…являтися, св…ято.

В. Ад…юнктура, любов…ю, інтерв…ю, між…ярусний.

Г. Цв…яшок, мавп…ячий, сузір…я, Х…юстон.

Д. Валер…ян, Лук…ян, солов…їний, різьб…яр.

24.М’який знак на місці пропуску не пишеться в усіх словах рядка

А. Порт…єра, сен…йор, порад…те, Галин…ці.

Б. Дитин…ці, тон…ший, промін…чик, піс…ня.

В. Т…мяний, мален…кий, лял…ці, каз…ці.

Г. Смієш…ся, голубон…ці, велетен…ський, сяд…те.

Д. Посун…ся, куз…ня, ател…є, син…ка.

25.М’який знак на місці пропуску не пишеться в усіх словах рядка

А. Батал…йон, ремін…чик, Гор…кий, він…ця.

Б. Кружал…це, граєш…ся, сміют…ся, кобзар… .

В. Уман…ський, мен…ший, сопіл…ці, кур…йозний.

Г. Л…лєш, жен…шень, нян…чити, спіл…ник.

Д. Париз…кий, памороз…, міл…йон, дон…чин.

26.З великої літери пишеться кожне слово рядка

А. чумацький шлях, всесвітня рада миру, день учителя, гнідко.

Б. європейське економічне товариство, верховна рада україни, шевченківська премія, мати божа.

В. організація об’єднаних націй, святий дух, кабінет міністрів україни, святе письмо.

Г. великдень, південне полісся, збройні сили україни, народний артист україни.

27.З великої літери пишеться кожне слово рядка

А. рада Європи, новий рік, полтавська міська рада, західна Україна.

Б. гельсінська спілка, полтавська гімназія №6, громадянська війна, Закарпаття.

В. друга світова війна, великий віз, міжнародний комітет червоного хреста, євангеліє.

Г. різдво христове, оріон, холодний яр, рада європи, верховний суд україни.

28.Суфікс –зьк пишеться в кожному слові рядка

А. Ри..ький, пари…ький, гали…ький, полтав…кий.

Б. Гадя…ький, золотоні…ький, коза…ький, чува…ький.

В. Фаши..ький, пра..ький, вороне…ький, солда…ький.

Г. Францу…ький, гамбур…ький, вибор…ький, бу…ький.

29..Суфікс –цьк уживається в усіх словах рядка

А. Кремене…ький, кадя…ький, коза…ький, сива…ький.

Б. Молоде…ький, кріпа…ький, бас…ький, юна…ький.

В. Батра…ький, тка…ький, овру…ький, лохви…ький.

Г. Дикан…ький, студен…ький, гайдама…ький, тюр…ький.

30.Спрощення в групах приголосних на письмі відбувається в усіх словах рядка.

А. Гіган…ський, ряс…ний, доблес…ний, безжаліс…но.

Б. Студен…ський, прої..ний, захис…ник, улес…ливий.

В. Аванпос…ний, тріс..нути, випус…ний, безжаліс…ний.

Г. Благовіс…ний, блис…нути, тиж…невий, кількіс…ний.

31.Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

А. Роз…броєний, ас…иміляція, Керч..ю, Пікас…о.

Б. Ін…овація, зран…я, козач…ина, ал…ея.

В. Гол…андія, буд…зим, годин…ик, юн…ат.

Г. інтел…ігенція, подорож…ю, облич…я, навман…я.

Д. Бов…ан, рекрутч…ина, л…яний, Ган…ібал.

32.Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

А. В…ічливість, суд…я. волос..я, Ел…ада.

Б. Ліс…абон, ел…ітний, л…єш, стат…я.

В. Зран…я, незамін…ий, с…авець, ват… .

Г. Пікас..о, примадон…а, Галич..ина, кут…я.

Д. Багат..я, жовч…ю, нав…ипередки, пас…я.

33.Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

А. Притаман..ий, рот…ердамець, буквен…ий, л….єш.

Б. шален…ий, хрещен…ий, сумлін…я, жадан…ий.

В. Благословен…ий, попад…я, розкіш…ю, антен…ий.

Г. Довгождан…ий, пташин…ий, страшен..ий, зміїн..ий.

Д. Здоровен…ий, туман…ий, оканя…ий, священ…ий.

34.Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

А. Ір…аціональний, військ..омат, солдатч…ина, Ган…ібал.

Б. Сю…реалізм, контр…еволюція, Пікас..о, ман..а.

В. Брюс…ель, клас.., Ніц…а, піц…а.

Г. Прус…ія, Ген..адій, барок..о, піаніс..имо.

Д. Кас..а, брут..о, шос…е, інтел..ігенція.

35..Літеру Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка.

А. Л..вада, шел..ст, ч..рнетка, през..дент.

Б. Кор….спондент, вет…ран, ап…льсин, р..жим.

В. Д..мократія, к..шеня, л..генда, д…ректор.

Г. Кор….дор, ч..мпіон, г..нерал, п…нал.

Д. Кр…ниця, б…тон, т…раж, кал…ндар.

36..Літеру Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка.

А. Тр…вожний, з..леніти, вел..тень, в…селощі.

Б. М…гдаль, кис..нь, с..зонний, мавп..ня.

В. Б..нзин, д…када, д…легат, м…даль.

Г. Ф..номен, д..ригент, дис..дент, р..читатив.

Д. П’єд..стал, ап…тит, п…ріжок, с…гнал.

37.Літеру С на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

А. ..тягування, ..тримувати, ..писати, ..казати

Б. ..фабрикувати, …шити, ..чистити, ..мити

В. ро…пізнати, ..хоплений, …правіку, бе..чесний

Г. ..початку, ..худнути, ро…повісти, бе..печний

38.Літеру С на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

А. ..коротити, ..мазати, ..економити, ..хитрити

Б. ..садити, ..зирнутися, ..фокусувати, ..полохати

В. ..хопити, ..тверджувати, ..фальшивити, ..хил

Г. ..чепити, …садити, ..коротити, ..хотіти

39.Літеру Е на місці пропуску слід писати в усіх словах рядка

А. Пр..гіркий, пр..гірклий, пр..здоровий, пр..сипати

Б. Пр..хилити, пр..пишний, пр..хід, пр..в»янути

В. Пр..стол, пр..красний, пр..освященство, пр..високо

Г. пр..м»ятий, пр..глушити, пр..гарний, пр..пасований

Програма ЗНО з української мови та літератури

Алгоритм визначення віршового розміру

1. Записати кілька рядків вірша.
2. Поставити ритмічні наголоси.
3. Поділити слова в рядку на склади.
4. Позначити наголошені склади ⎯, ненаголошені ∪
5. За загальним ритмічним малюнком визначити вид стопи:
двоскладові		трискладові
ямб	∪ ⎯	дактиль	⎯ ∪ ∪
хорей	⎯ ∪	амфібрахій	∪ ⎯ ∪
пірихій	∪ ∪	анапест	∪ ∪ ⎯
спондей	⎯ ⎯
6. Порахувати кількість стоп.
7. Записати відповідь (наприклад, п'ятистопний ямб, чотиристопний анапест тощо).

Роди та жанри літератури

Роди літератури	Епос (грецьк. epos – розповідь)	Ліро-епос (проміжний рід)	Лірика (грецьк. lyrikόs – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента)	Драма (грецьк. drāma – дія)
Ознаки	прозова форма викладу; сюжетність	поєднує ознаки епосу (сюжетність) та лірики (віршова форма)	віршова форма; емоційно-експресивна виражальна стихія; асюжетність	призначена для постановки на сцені; специфічна організація тексту: репліки й ремарки
Жанри	Великі: · роман, · епопея. Середні: · повість. Малі: · новела, · оповідання, · притча, · ескіз тощо.	· поезія в прозі, · поема, · балада, · роман у віршах тощо.	· вірш, · сонет, · ода, · медитація тощо.	· власне драма, · комедія, · трагедія, · трагікомедія, · водевіль тощо.

ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ МОВЛЕННЯ¹

1. Тропи ( грец. tropos — зворот) — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.

1. Епітет (гр. — прикладка) — художнє означення; троп поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачуючи їх новим емоційним чи смисловим нюансом. Наприклад, «скам’янілі дні» (О. Ольжич).
Різновидом епітета є постійний епітет (часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кінь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий).

2. Порівняння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою слова-зв’язки (сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін.), наприклад «Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу» (Т. Шевченко). Подеколи в порівняннях опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівнянь у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь... і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).

3. Метафора (гр. — перенесення) — троп, у якому певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Приклади: «пакіл неба цвіте глечиками хмар» (В. Голобородько).

4. Метонімія (гр. — перейменування) — різновид тропа, близького до метафори, у якому переноситься значення слів із певних явищ і предметів на інші за суміжністю. Приклади: «Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...» (В. Сосюра). Тут читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, у котрій ніколи часткове не замінює ціле.

5. Синекдоха ( гр. — співвіднесення) — засіб увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ (вживання однини у значенні множини і, навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т. п.: «Як кидалась ти на списи, на луки, / Пунійська Львице, яросте Ваала!» ( Олег Ольжич).

6. Оксиморон, або оксюморон (грец . oxymoron, букв. — дотепне, безглузде) — різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо).

7. Персоніфікіція (лат . persona — особа і facio — роблю ) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: «Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі...» (П . Тичина).

1. Символ (гр. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (хліб-сіль — символ гостинності в українців, блакитний колір — символ надії та ін.).

2. Алегорія ( грец. alios — інший і agoreuo — говорю) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ — Прометей (поема «Кавказ» Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня (однойменна байка Л. Глібова), борці за волю України — каменярі (однойменна поезія І. Франка). Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах.

1. Анафора ( грец. anaphora, букв. — піднесення) — єдинопочаток; одна з риторичних фігур; уживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Наприклад:

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло (Г. Сковорода).

2. Антитеза (грец. antithesis — суперечність) — протиставлення; стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень парних образів: Випала ж зима! — Що тепер всім воля, врізала вам поля, в головах тополя, а голів нема! ( П. Тичина).

3. Інверсія (лат . inversio — перевертання, переставляння ) — непрямий порядок слів; стилістична фігура поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан (Блакитний) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля підкреслення слова «серця».

4. Паралелізм (гр. — зіставлення, порівняння ) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за пісня ми легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний паралелізм: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара. Тепер розійшлися, як чорная хмара!

5. Рефрен (франц. – приспів), — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Наприклад, у Г. Сковороди: Я ж у полоні нав’язливих дум, Лише одне непокоїть мій ум (повторюється кілька разів упродовж поезії 6. 6. Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі, наприклад:

Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше золото-серебро
Плугами кривди переоре?
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе? (М. Рильський).

7. Риторичні звертання — це звертання до абстрактних понять, неживих предметів або відсутніх людей як до присутніх: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі" (О. Довженко).

8. Риторичний оклик (риторичний вигук) — риторична фігура, окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву, відчаю тощо:

Весна і молодість! Ну що є краще в світі!
Такої, як у нас, нема ніде весни!
Рожевим цвітом радісно залиті
шумлять сади, і сонце п'ють лани (В. Сосюра).

1. Алітерація — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку («Рокотання-ридання бандур » П. Тичина).

2. Асонанс — концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: «Було червоне поле бою»), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: «О панно Інно, панно Інно»).

3. Звуконаслідування, або ономатопея (гр. — звуконаслідування) — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Наприклад:

А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
«Ку-Ку!» (П. Тичина).

ФОЛЬКЛОР

Фольклор (folklore – народна мудрість, знання) – художнє відображення дійсності в синкретичних (словесно-музично-драматичних) формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу.

Термін увів до наукового обігу англійський учений В. Дж. Томс у 1846 році.

Синкретизм (гр. synkretismos – об’єднання) – поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жесту…) у єдиному вираженні.

Риси фольклору:

· усність;

· колективність;

· варіантність;

· традиційність (відносна сталість словесного тексту; результат колективного збереження фольклору);

· висока художність, що відповідала духовним запитам творців.

Класифікація жанрів української народної словесності

· НАРОДНА ДРАМА

· НАРОДНА ЛІРИКА

· НАР. ЛІРО-ЕПОС

· НАРОДНИЙ ЕПОС

Календарно-обрядова	Родинно-обрядова
Маланка Весняно-літні ігри Обжинки Вечорниці Купальська драма й ін.	Весілля Похорон Народженнядитини Новосілля

НАРОДНА ЛІРИКА

Календарно-обрядові пісні

Зима	колядки	величання господаря, прохання винагороди, Коляда, повтори «коляд, коляд, колядниця»
Зима	щедрівки	обряд водіння кози, повтори «щедрик, щедрик, щедрівочка»
Весна	веснянки	образи весни, пробудження життя
Літо	русальні	образ русалки
Літо	купальські	Купало (Купайло), віночок за водою
Осінь	жниварські	жнива
Осінь	косарські	косовиця

Родинно-побутові пісні

· про кохання, вірність і зраду, родинне життя

· колискові

Суспільно-побутові пісні

· рекрутські, солдатські (воєнна служба)

· чумацькі (про візників і торговців, які перевозили на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу)

· бурлацькі (про селян, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки)

· кріпацькі (підневільне життя селян)

· наймитські, заробітчанські й под.

НАРОДНИЙ ЛІРО-ЕПОС

1. Дума – ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту. Цим творам притаманна особлива манера виконання – речитатив (протяжне напівпроказування-напівпроспівування під супровід кобзи, рідше – бандури чи ліри). Дума має своєрідну будову:

o різна кількість складів у рядку;

o відсутність поділу на строфи (астрофічна будова);

o поетичний зачин (заплачка) – основна частина (власне дума) – величальна частина, або славословіє.

«Дума про Марусю Богуславку»

o боротьба проти турецько-татарських завойовників;

o 700 козаків, 30 років у неволі;

o Чорне море, Туреччина;

o Великдень;

o Героїня «потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного!».

2. Балада (фр. ballade – рухатися, лат. balar – танцюю) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Зародилася в XII–XIII ст. У Західній Європі так спочатку називали пісні про кохання, що супроводжували танець.

Ознаки:

o сюжетність;

o прийом метаморфози (перетворення однієї форми образу на іншу);

o драматичність (дія розвивається швидко, напружено й фрагментарно; діалогічна форма).

Тематичні групи:

o родинно-побутові балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»; «Коваленко»);

o історичні балади («Бондарівна», «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла», «Козака несуть»).

«Ой летіла стріла» Одна з найдавніших балад в українському фольклорі. Мотив безглуздя воєнного душогубства (вдовине поле, стріла з-за синього моря). Три зозулі – мати, кохана, сестра (зозуля – жіноча печаль, туга, самотність).

o мати – «в головоньках сіла» – Дунай від сліз розлився – плаче, поки «жити буде»;

o сестра – «в ніженьках сіла» – «слізок криниця» – плаче, «поки не забуде»;

o кохана – «сіла край серденька» – «земля сухенька» – плаче, «поки бачить».

Контраст гіперболи й літоти: «Де матінка плаче, / Там Дунай розлився; Де плаче сестриця, / Там слізок криниця; / Де плаче миленька – / Там земля сухенька».
Балада збудована на потрійній градації.

3. Історична пісня – ліро-епічний твір, у якому відтворено історичні події чи конкретні історичні постаті. Створювалися по гарячих слідах подій.

«Чи не той то хміль…»

o перша велика перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами (1648);

o Золотий Брід, Золота Вода – поетичні назви урочища Жовті Води;

o 40 тисяч польського війська (гіперболізація);

o паралелізм: як хміль обплітає тичини (довгі палиці, жердини для підтримування витких рослин) – так Хмельницький обступає поляків;

o поляки «становили дубовії хати» – смерть (дубові хати – труни).

«Ой Морозе, Морозенку»

o бій із татарами;

o Савур-могила;

o Татари з Морозенка «живцем серце виривали», «Поставили Морозенка На Савур-могилу».

Порівняльна характеристика ліричних і ліро-епічних жанрів фольклору

Ознаки	ліричні пісні	думи	історичні пісні	балади
Сюжетність	–	доволі розлогий сюжет	сюжетні, на першому місці – зображення конкретних подій чи героїв	стислий сюжет, швидкий темп розповіді, що зосереджена довкола центрального мотиву; акцент не на подіях, а на глибоких переживаннях
будова строфи	строфічної будови	астрофічні	строфічної будови	строфічної будови
мелодія	віршовий ритм, стала мелодія	відсутня стала мелодія, виконуються речитативом	віршовий ритм, стала мелодія	віршовий ритм, стала мелодія

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ

Маруся Чурай – легендарна постать доби козаччини. Гіпотетично народилася в Полтаві в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. За легендою, після загибелі батька починає писати пісні.

Пісні, автором яких уважають Марусю Чурай: «Віють вітри, віють буйні», «Засвіт встали козаченьки», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Грицю, Грицю, до роботи», «Котилися вози з гори», «Шумить-гуде дібровонька», «Сидить голуб на березі» та ін.

«Віють вітри, віють буйні»

· глибокі переживання дівчини від розлуки з коханим (живе «в лютім горі»);

· паралелізм: «віють вітри… Аж дерева гнуться» – «болить моє серце, А сльози не ллються!»;

· невідомі причини розставання;

· саме цю пісню співає головна героїня Наталка Полтавка на початку однойменної п’єси Івана Котляревського

«Засвіт встали козаченьки»

· прощання козака з матір’ю та коханою перед походом;

· твір у формі діалогу: козак просить матір потурбуватися про кохану

· події відтворено узагальнено, немає вказівки на конкретну історичну подію чи історичну особу.

«Літопис руський»

«Книгу цю писали триста літ. Дванадцять поколінь передавали з рук до рук вікопомне перо. Передавали, щоб закарбувати діяння давно минулих днів. Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили. Тих, що живуть. І тих, що будуть жити. Книга ця – велетенська історична епопея (…) Тут дві тисячі дійових осіб, відомих на ім’я, і безліч безіменних. Тих, що орали землю, кували залізо, зводили міста, писали книги, проливали кров свою, боронячи вітчизну, і тих, що панували над ними, грабували, палили, осліплювали, вбивали, ненаситні на владу, землі, золото й рабів.

Книга ця – першоджерело відомостей про тисячі й тисячі подій, історій, людей. В ній усе важливе. Тому так пильно вивчали і вивчають її ось уже ціле тисячоліття, з пієтетом вслухаючись у кожне слово, довго роздумуючи над кожною літерою. Про неї написано безліч праць. І ще безліч буде написано. Вона невичерпна, бо невичерпне життя, про яке вона розповідає…» (Л. Махновець).

Літопис — пам’ятка історичної прози Київської Русі та козацької доби. Розповідь часто починалася словами «В літо...» — звідси назва жанру.

Літописи — це історичні твори, в яких розповідь велась за роками («літами»).

Літопис — інтеграційний жанр, що поєднує в собі й легенду, і вояцьку повість, і житіє святого, і розмаїті документи тощо.

Літописи складалися у вигляді зведень, іноді компіляцій попередніх аналогічних текстів, супроводжувалися певними скороченнями чи доповненнями залежно від історичної концепції, політичних настанов або особистих смаків кожного автора. Як жанр поширилися в добу Ярослава Мудрого (1019—54) з метою обґрунтування появи християнства у тогочасній Київській державі.

«Літопис руський» — велетенська епопея про події часів Київської Русі у світовому контексті до кінця XIII ст., перекладена за Іпатським списком Л. Махновцем (К., 1989).

«Літопис руський»
«Повість минулих літ»	Київський літопис	Галицько-Волинський літопис
від Ноєвого потопу до 1113 р.	1118–1200 рр.	1201–1292 рр.

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ, ІГОРЯ, СИНА СВЯТОСЛАВА, ВНУКА ОЛЕГА»

У рішенні ЮНЕСКО про святкування 800-річчя "Слова" було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури…

1. Історія відкриття. Граф Олексій Мусін-Пушкін¹ купив оригінал «Слова…» в архімандрита Спасо-Преображенського (Ярославського монастиря) Іоїля Биковського; підготував до друку текст й опублікував 1800 року в Санкт-Петербурзі. Проте рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року.

2. Проблема авторства. Автор невідомий (хтось із оточення Ігоря – свідок, учасник подій).

3. Літературний рід. Ліро-епос.

4. Час написання. 1198 р. – після смерті Ярослава Всеволодовича і вокняжіння Ігоря Святославовича в Чернігові, під час найбільшого напруження половецько-новгородських відносин (Б. Яценко).

5. Проблема жанру. Героїчна поема (хоча жанрову природу твору визначають по-різному: пісня, поема, воїнська повість, билина, ораторський твір – «слово», плач і т.д.).

6. Тема. Зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців у 1185 р.

7. Ідея. Заклик до єдності Руської землі (утілена в «золотому слові Святослава»).

8. Зразок орнаментального стилю літератури Київської Русі (середньовіччя, ХІІ – ХІІІ ст.), для якого властиві мозаїчність композиції та багатотематичність творів, розмаїття художніх засобів, ускладненість синтаксису.

9. Історична основа. Образи.

Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича²?

Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна³.
Боян бо віщий,
якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.

Споминав він, кажуть, давніх часів усобиці —
тоді напускав десять соколів на стадо лебедиць:
котру сокіл доганяє,
та перша пісні співає
старому Ярославу⁴,
хороброму Мстиславу⁵,
який зарізав Редедю перед полками касозькими,
красному Романові Святославичу⁶.

(…) Почнем же, браття, повість оцю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря⁷,
який укріпив ум силою своєю
і вигострив серця свойого мужністю;
сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую.

Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив
від нього тьмою всі свої вої прикриті.⁸

ПОМІРКУЙ! В історії літератури усталився погляд, згідно з яким Ігор – надмірно запальний, необачний князь, який, прагнучи слави, відкриває половцям дорогу на Русь. А як вважаєш ти? Зваж ще й на таку думку:

У 1984 році ускладнилися політичні відносини Ігоря Сіверського з Володимиром Переяславським, який напав на сіверські міста й пограбував їх. Окрім того, із півночі на Сіверщині погрожував рідний дядько переяславського князя Всеволод Суздальський, зі сходу – половці, союзники Всеволода (на початку 80-х років Владимиро-Суздальське князівство постачало половцям новітнє озброєння, див. у плачі Ярославни: «Чому мечеш хиновські стрілки … на воїв мого лада?»; хинови – фінський народ Волго-Окського межиріччя, підпорядкований суздальському князю. 1180 р. Святослав Київський здійснив каральну експедицію в Суздальський край, згодом завдав кілька могутніх ударів по половецьких силах, але програв битву за Рязань. На черзі була Сіверська земля…)

Отже, до початку 1185 р. Сіверська земля потрапила в лещата поміж ворожими силами. Це катастрофічне становище передано у «Слові» в образі сонячного затемнення, яке допомагає Ігореві усвідомити загрозу. У випадку вторгнення ворожих сил Сіверщина могла потрапити в ганебний полон. Тому князь Ігор вирішив, що краще померти в бою, аніж бути полоненими вдома, і закликає сісти на коней, тобто виступити в похід (…)

У поході 1185 р. князь Ігор ставив, перед собою два основні завдання: розгромити переяславську фортецю Глібів (опорний пункт у війні проти Сіверської землі) та повернути отчинні тмутороканські землі Олеговичів у районі Верхнього Дону в Муромо-Рязанському князівстві, що знаходилися під контролем суздальського князя.

…Позитивним підсумком цього походу було те, що Сіверщина включилась нарешті в єдину систему оборони Руської землі… (За Б. Яценком).

ІГОР

«Браття і дружино!
Лучче ж би потятим бути,
аніж полоненим бути…

Спала князю на ум охота —
і жадоба спробувати Дону великого
знамення йому заступила.
«Хочу бо, — сказав, —
списа переломити кінець поля Половецького;
з вами, русичі,
хочу голову свою положити
або напитися шоломом з Дону!»

…пересів із сідла золотого
у сідло невольниче.

Ігореві князю бог путь явить
із землі Половецької
на землю Руськую,
к отчому золотому столу.

Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця.

А Ігор князь поскочив горностаєм в комиші
і білим гоголем на воду.
Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком.
І помчав до лугу Дінця,
і полетів соколом під млою,
забиваючи гусей і лебедів
на сніданок, на обід і на вечерю.

Ігор рече:
«О Донче!
Не мало тобі величі,
що леліяв ти князя на хвилях,
слав ти йому зелену траву на своїх берегах срібних,
одягав ти його теплою млою під тінню зеленого дерева,
стеріг ти його гоголем на воді,
чайками на струмках,
чернядьми на вітрах».

Сказав Боян про походи Святослава,
піснетворець часу давнього —
Ярослава, Олега, княжого:
«Хоч і тяжко голові без плечей —
Зле й тілу без голови», —
Руській землі без Ігоря.

«Сонце світиться на небесах —
Ігор князь в Руській землі», —
дівчата співають на Дунаї,
в’ються голоси через море до Києва.

Ігор їде по Боричевім до святої богородиці Пирогощої.
Землі раді, городи веселі.
Заспівавши пісню старим князям,
потім і молодим співати:
«Слава Ігорю Святославичу,
буй-туру Всеволоду,
Володимиру Ігоревичу!»
Здоров’я князям і дружині,
що борються за християн проти поганих полків!

ІГОР

Ігор жде милого брата Всеволода.
І сказав йому буй-тур Всеволод⁹:
«Один брат,
один світ світлий — ти, Ігорю!
Обидва ми Святославичі!
Сідлай, брате, свої бистрії коні,
а мої вже готові,
осідлані під Курськом, попереду.
А мої ті куряни — воїни вправні:
під трубами сповиті,
під шоломами злеліяні,
кінцем списа згодовані,
путі їм відомі,
яруги їм знайомі,
луки у них напружені,
сайдаки отворені,
шаблі вигострені;
самі скачуть, як ті сірі вовки в полі,
шукаючи собі честі,
а князю — слави».

Яр-туре Всеволоде!
Стоїш ти в обороні,
прищеш на воїв стрілами,
гримиш об шоломи мечами харалужними.
Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом
посвічуючи,
там і лежать поганії голови половецькії.
Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії
тобою, яр-туре Всеволоде!
Він завдав ці рани, дороге браття,
забувши почесть і життя,
і города Чернігова отчий золотий стіл,
і своєї милої жони, красної Глібівни¹⁰,
звичаї і обичаї!

ГЗАК (КЗА, ГЗА) І КОНЧАК¹¹

Гзак¹² біжить сірим вовком,
Кончак¹³ йому вслід править до Дону великого.

То не сороки заскрекотали —
по сліду Ігоревім їздить Гзак з Кончаком.
Тоді вóрони не крякали,
галки позмовкали,
сороки не скрекотали,
полози повзали тільки.
Дятли стукотом путь до ріки вказують,
солов’ї веселими піснями світ провіщають.

Мовить Гзак Кончакові:
«Коли сокіл до гнізда летить —
соколича розстріляємо своїми золоченими стрілами».
Каже Кончак до Гзи:
«Коли сокіл до гнізда летить —
то ми сокільця опутаємо красною дівицею».
І каже Гзак Кончакові:
«Коли його опутаємо красною дівицею,
не буде нам ні сокільця,
ні нам красної дівиці,
і почнуть нас птиці бити в полі Половецькім».

БОЯН

…якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.

Споминав він, кажуть, давніх часів усобиці —
тоді напускав десять соколів на стадо лебедиць:
котру сокіл доганяє,
та перша пісні співає
старому Ярославу,
хороброму Мстиславу…

…не десять соколів на стадо лебедиць пускає,
а свої віщії персти на живії струни накладає,
і вони самі князям славу рокотали.

…соловію часу давнього!
Аби ти оці полки ощебетав,
скачучи, соловію, помислом по древу,
літаючи умом під хмарами,
звиваючи славу обаполи часу нашого,
біжучи тропою Трояна через поля на гори!

СВЯТОСЛАВ

Тії бо два хоробрі Святославичі,
Ігор і Всеволод,
вже біду розбудили,
що її приспав був отець їх,
Святослав грізний великий київський.¹⁴
Грозою був він:
розгромив своїми сильними полками
і харалужними мечами,
наступив на землю Половецькую,
притоптав горби і яруги,
Змутив ріки і озера,
висушив потоки і болота.
А поганого Кобяка
із лукомор’я,
од залізних великих полків половецьких,
як вихор, вихопив.
І упав той Кобяк¹⁵
в граді Києві,
в гридниці Святослава.

Тут німці і венеційці,
тут греки і морава
співають славу Святославу¹⁶…

А Святослав мутен сон бачив в Києві на горах.
«В цю ніч з вечора одягали мене, — рече, —
чорним покривалом на кроваті тисовій,
черпали мені сине вино з горем змішане,
сипали мені з порожніх сайдаків степовиків поганих
великий жемчуг на лоно
і ніжили мене.
Уже дошки без князька в моїм теремі злотоверхім.
Всю ніч з вечора сірі ворони крякали під Плісенським на болонні,
були в дебрі Кияні
і неслися до синього моря».
І сказали бояри князю:
«Уже, княже, туга ум полонила;
се бо два соколи злетіли з отчого стола золотого
пошукати града Тмутороканя
або напитися шоломом з Дону.
Уже соколам крильця повтинали поганих шаблями,
а їх самих опутали у пута залізні.
Темно бо було в третій день:
два сонця затемнились,
оба багрянії стовпи погасились
і з ними молоді два місяці,
Олег і Святослав¹⁷,
тьмою огорнулись,
і в морі потонули,
і велику зухвалість подали хинові.
На ріці Каялі тьма світ покрила:
по Руській землі простерлися половці…

Тоді великий Святослав ізронив злоте слово¹⁸,
З сльозами змішане,
і прорік:
«О мої синовці,
Ігорю і Всеволоде!
Рано есте почали Половецькую землю мечами разити,
а собі слави шукати.

Великий княже Всеволоде!¹⁹
Не мислю б тобі прилетіти іздалека —
отчий золотий стіл постерегти!
Ти бо можеш Волгу веслами розкропити,
а Дін шоломами вилляти!
Коли б ти тут був —
то була б рабиня по ногаті,
а бранець — по різані…

Ти, буй Рюриче, і Давиде!²⁰
Чи не ваші золочені шоломи по крові плавали?
Чи не ваша хоробра дружина рикає, яко тури,
ранені шаблями гартованими на полі незнаємім?
Вступіте, господарі, в золоті стремена
за обиду часу нашого,
за землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича!

Галицький Осмомисле Ярославе!²¹
Високо сидиш ти на своїм злотокованім столі,
підпер гори угорськії своїми залізними полками,
заступивши королеві путь,
зачинивши Дунаю ворота,
метаючи тягарі через хмари,
суди рядячи до Дунаю.
Грози твої по землях течуть,
одчиняєш ти Києву ворота,
стріляєш ти з отчого золотого стола салтанів за землями.
Стріляй, господарю, Кончака,
раба поганого,
за землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича!

А ти, буй Романе, і Мстиславе!²²
Хоробра мисль носить ваш ум на подвиг.
Високо пливеш ти на подвиг в сміливості,
наче сокіл на вітрах ширяючи,
хотячи птицю в смілості здолати.
Єсть бо у вас залізні молодці
під шоломами латинськими.
Од них загула земля, і багато країн —
Хинова, Литва, Ятвяги, Деремела,
і половці сулиці свої покидали,
а голови свої підклонили
під тії мечі харалужнії.
Але вже, княже, Ігорю померк сонця світ,
а дерево поронило листя не з добра:
по Росі і по Сулі городи поділили.
А Ігоря хороброго полку — не воскресити!
Дін тебе, княже, кличе і зове князів на побіду.
Ольговичі, хоробрі князі, успіли на бій!

Інгвар і Всеволод,
і всі три Мстиславичі²³,
не лихого гнізда шестикрильці!
Ви не правом переможців володіння собі захопили!
Нащо ж ваші золоті шоломи,
і сулиці ляськії, і щити?
Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами
за землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича!

Один лиш Ізяслав,
син Васильків,
подзвонив своїми гострими мечами об шоломи литовськії,
погубив славу діда свого Всеслава,
а сам під черленими щитами
на кривавій траві
погублений литовськими мечами.
Ісходить юна кров, і сказав він:
«Дружину твою, княже, птиці крильми одягли,
а звірі кров полизали!»
Не було тут брата Брячислава,
ні другого, Всеволода.
Самотній, зронив він жемчужну душу з хороброго тіла
через золоте ожерелля.
Посмутніли голоси,
поникли веселощі,
труби трублять городенськії.

Ярославе і всі внуки Всеславові!²⁴
Уже понизіть стяги свої,
вкладіть свої мечі пощерблені:
уже бо вискочили ви з дідівської слави!
Ви бо своїми крамолами
почали наводити поганих
на землю Руську,
на добро Всеслава.
Через незгоду бо настало насильство
од землі Половецької!

На сьомім віці Трояна
кинув Всеслав²⁵ жереб на дівицю собі любу.
Він обманом обперся на коней
і скочив до града Києва
і діткнувся ратищем золотого стола київського.
Скочив од них лютим звірем опівночі з Білгорода,
окутався в синю млу;
він урвав щастя тричі:
одчинив ворота Новгороду,
розбив славу Ярославу,
скочив вовком до Немиги з Дудуток.

…Всеслав князь людям суд чинив,
князям городи рядив,
а сам вночі вовком бігав:
із Києва добігав до півнів у Тмуторокань,
великому Хорсові вовком путь перебігав.
Йому в Полоцьку подзвонили до заутрені рано
у святій Софії у дзвони,
а він в Києві дзвін той чув.
Хоч була й віща душа в смілім тілі,
та часто біду терпів він.
Йому віщий Боян в давнину і приспівку, розумний, сказав:
«Ні хитрому,
ні вмілому,
ні чаклуну вмілому —
суда божого не минути».

ЯРОСЛАВНА

На Дунаї Ярославнин²⁶ голос чути,
зозулею, незнаєма, рано кує:
«Полечу, — рече, — зозулею по Дунаєві,
омочу шовковий рукав у Каялі ріці,
утру князю кривавії його рани
на дужому його тілі».

Ярославна рано плаче в Путивлі на забралі, примовляючи:
«О вітре, вітрило!
Чому, господине, так сильно вієш ти?
Чому мечеш ти хиновськії стрілки
на своїх легесеньких крильцях
на моєї лади воїв?
Мало тобі було вгорі під хмарами віяти,
леліючи кораблі на синім морі?
Чому, господине, мої веселощі по ковилі розвіяв?»

Ярославна рано плаче в Путивлі городі на заборолі, примовляючи:
«О Дніпре Словутичу!
Ти пробив єси кам’янії гори
через землю Половецькую.
Ти леліяв єси на собі Святослава насади
до полку Кобякового.
Прилелій, господине, мою ладу мені,
щоб я не слала йому сліз на море рано».

Ярославна рано плаче в Путивлі на забралі, примовляючи:
«Світлеє і трисвітлеє сонце!
Всім тепле і красне еси!
Чому, господине, простерло гарячі промені свої
на лади воїв,
в полі безводнім спрагою їм луки звело,
тугою їм сайдаки стягло?»

*Ритмічний переклад пам’ятки, зроблений Л. Є. Махновцем, публікується за виданням: «Слово о полку Ігоревім». Вступна стаття і примітки дійсного члена АН УРСР М. К. Гудзія. Упорядкування і підготовка тексту В. Л. Микитася, «Радянський письменник», К., 1955, стор. 47 — 69 (Бібліотека поета).

¹. Олексій Іванович Мусін-Пушкін – російський державний діяч, археограф, історик, колекціонер. Член Російської академії, президент Академії мистецтв, 11-й Обер-Прокурор Священного Синоду. Походив із відомого дворянського роду. ↩

². Ігор-Георгій Святославович (1151 – 1202) – путивльський князь (до 1179 р.), новгород-сіверський князь (до 1198 р.), великий князь чернігівський, онук Олега Святославовича (матір’ю Ігоря була дочка Юрія Долгорукого). Одружений із дочкою Ярослава Осмомисла, своєю двоюрідною сестрою. Мав 5 синів (Володимир, Роман, Олег, Святослав, Ростислав) і дочку. ↩

³. Боян – поет-співець давньої Руci, жив у ХІ – поч. ХІІ ст. Хоч ім'я Боян справді існувало на Русі, багато дослідників вважають, що це піднесений до власного імені загальний іменник «баян» (від «баяти» – співати; «баян» – співець). Автор позиціонує манеру свого письма від стилю Бояна – «по билицях часу нашого», тобто правдиво. ↩

⁴. «Старий Ярослав» – Ярослав-Георгій Володимирович Мудрий (979 – 1054), син Володимира Святославовича. За його князювання Русь досягла найвищого розвитку: у 30-х рр. ХІ ст. була збудована Софія Київська, заохочувалася освіта й письменство, Русь мала політичні й культурні зв’язки з усією Європою. ↩

⁵. «Хоробрий Мстислав» – Мстислав-Костянтин Володимирович Чернігівський і Тьмутороканський, брат Ярослава. Успішно воював проти степових племен, розбудував Чернігів. ↩

⁶. «Красний Роман Святославович» – Роман-Борис Святославович, син Святослава Ярославовича. Вів війну за повернення Чернігова, де утвердився Володимир Мономах. ↩

⁷. «…від старого Володимира до нинішнього Ігоря» – із 1078 р., коли після битви на Нежатиній ниві Всеволод Ярославович став великим князем київським, а його син Володимир – господарем у Чернігові. Отже, автор починає оповідь від початку чернігівської діяльності Володимира Мономаха, становлення Чернігівського князівства у 70 – 90-х роках ХІ ст. і до формування території нової Руської землі (без колоній) у 80 – 90-х роках ХІІ ст. (історичні рамки «Слова…»).NB! Автор ставить в один ряд Ігоря зі «старим Володимиром» як рівновеликого. ↩

⁸. Сонячне затемнення справді було 1 травня 1185 року, проте, згідно з деякими історичними джерелами, сіверяни були розбиті в Половецькому степу ще до сонячного затемнення – 28 квітня. На думку Б. Яценка, затемнення стало в «Слові…» поетичним прийомом, із допомогою якого автор виправдовує князя та його похід – Ігор виходить назустріч небезпеці, щоб відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. ↩

⁹. Буй-тур Всеволод – Всеволод Святославович, брат Ігорів, учасник походу, князь курський і трубчевський, одружений із сестрою Володимира Переяславського («красною Глібівною»). Людина могутньої статури і великої фізичної сили. ↩

¹⁰. «Красна Глібівна» – Ольга Глібівна, донька великого князя київського Гліба Юрійовича (пом. 1171 р.), онука Юрія Долгорукого, рідна сестра Володимира Переяславського, дружина Всеволода Буй-Тура. ↩

¹¹. Половці – дослівно «люди поля», «люди степів», «степовики». Учені сьогодні вважають їх середньовічною народністю тюркської мовної групи (частина полян, що асимілювалася з новими тюркськими переселенцями зі сходу). Від більшості сучасних тюрків їх відрізняє те, що половці українських степів були переважно християнами. ↩

¹². Гзак – половецький князь, згаданий у літописі в 1168 і 1185 роках. У 1185 р. спустошив Посем’я, помстившись за дружину і дітей, яких узяв у полон Олег Сіверський у 1168 р. Роман Кзич, син Гзака, узяв у полон Всеволода Буй-Тура. ↩

¹³. Кончак – половецький князь, син Отрока (Артака), внук Шарукана, вів гнучку політику у відносинах із руськими князівствами, був союзником Святослава Всеволодовича, Ігоря Святославовича, Рюрика Ростиславовича. Літопис зафіксував його набіги на Русь у 1180, 1184 і 1185 роках. У 2-й пол. 12 ст. об'єднав під своєю владою половців і створив сильну військову організацію. Дочка Кончака Свобода була одружена із галицьким князем Володимиром Ігоровичем. ↩

¹⁴. «Святослав грізний великий київський» – Святослав Всеволодович – син великого князя київського і чернігівського Всеволода Олеговича, онук Олега Святославовича. Найдовше в ХІІ ст. перебував на великому князюванні – 18 років (1176 – 1194 роки). ↩

¹⁵. Кобяк (Карлийович) – половецький хан. У 1184 р. об’єднані сили руських князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем розгромили половців на р. Орелі й узяли в полон Кобяка, двох його синів і понад 7 тис. половців(серед яких – більше десяти ханів).Гридниця – велике приміщення для дружинників у княжому палаці. ↩

¹⁶. Слава Святославових походів і перемог розійшлася по всій Європі; про них знають і німці, і венедичі (західні слов’яни), греки і моравляни (слов’янський народ). ↩

¹⁷. Олег Святославович і Святослав Олегович – дід і батько князя Ігоря. Слава давніх князів потьмарилася після поразки сіверян.Хинова – фінни Волго-Окського межиріччя, тобто Владимиро-Суздальського князівства. ↩

¹⁸. У «Золотому слові» Святослав звертається до Ігоря та Всеволода; тричі просить князів виступити «за землю Руську, за рани Ігореві», закликаючи, на думку Б. Яценка, згуртуватися довкола «нового вождя Руси». ↩

¹⁹. Всеволод-Дмитрій Юрійович «Велике Гніздо» – син Юрія Долгорукого, князь владимиро-суздальський. Автор закликає його захистити родову отчину Мономаховичів – Переяслав, згадує про його походи на волзьких болгар (у 1183 р.) і на половців (у 1198 р.). ↩

²⁰. Рюрик-Василій Ростиславович і Давид-Гліб Ростиславович – сини великого князя київського Ростислава Мстиславовича, онука Мономаха. ↩

²¹. Ярослав Володимирович – галицький князь, син Володимира Володаровича, правнук Ростислава Тмутороканського. Автор прославляє його військову могутність. ↩

²². Роман-Борис Мстиславович – син великого князя київського Мстислава Ізяславовича. Автор називає його бойові перемоги: розбив під Новгородом війська Андрія Боголюбського – «хинову»; на Волині приєднав до своїх володінь Підляшшя (1182); розгромив литовців, ятвягів, перемелу, відкинув їх від Руської землі (1196); завдав нищівного удару половцям і врятував Царгород, який облягали степовики (1197 чи 1198); обєднав Волинську і Галицьку землі, утворивши Галицько-Волинське князівство (1199); був великим князем київським, самодержавцем всієї Руси, але загинув у бою з поляками (1205). Мстислав – очевидно, ідеться про Мстислава Володимировича, правнука Мономаха. Допомагав Роману в боротьбі за Київ на початку ХІІІ ст. ↩

²³. Автор звертається до двоюрідних братів Романа – Інгваря і Всеволода Ярославовичів, князів луцьких, які допомагали йому у феодальних війнах і походах. «Три Мстиславовичі» – сини Мстислава Ростиславовича, небожі Рюрика Київського – Мстислав, Давид і Володимир.У цьому звертанні автор обєднав дві протиборні групи князів. ↩

²⁴. Автор звертається до Ярослава Володимировича, онука Мстислава Великого, який князював у Новгороді. Деякий час жив із половчанами мирно, але з 1198 р. напруження між Новгородом і Полоцьком досягає межі. ↩

²⁵. Всеслав Полоцький – правнук Володимира Святославовича, хрестителя Руси. Намагався взяти під свій контроль Новгородську землю, вів війни з Ярославовичами, які навіть узяли його підступом і посадили в поруб. Звідти його визволили кияни й проголосили великим князем київським (1068), але його вабив Полоцьк, де згодом й утвердився. Вважався чаклуном і перевертнем. ↩

²⁶. Ярославна – дочка Ярослава Осмомисла, внучка Юрія Долгорукого за матір’ю. Своїм плачем-заклинанням (звертання до вітру, Дніпра, сонця) виводить Ігоря з полону, і Бог вказує князеві дорогу на рідну землю.

ГРИГОРІЙ САВОВИЧ СКОВОРОДА

· мандрівний філософ;

· народився на Полтавщині, помер на Харківщині;

· навчався в Києво-Могилянській академії;

· на могилі – напис (афоризм, крилатий вислів): «Світ ловив мене, та не спіймав»;

· представник українського бароко.

Бароко – напрям у мистецтві XVII—XVIII ст.

· У перекладі з італійської мови слово “бароко” означає «дивний, химерний».

· Бароко прийшло на зміну Ренесансу (Відродженню).

· Бароко характеризується:

o поєднанням релігійних і світських мотивів, образів;

o тяжінням до різних констрастів;

o ускладненою метафоричністю;

прагненням вразити читатча (глядача);

o пишним, барвистим стилем.

Світогляд Г. Сковороди

· Світ – «прекрасний храм премудрого Бога». Складається він із трьох світів: мікрокосму (людина), макрокосму (всесвіт), світу символів (Біблія).

· Філософія щастя через самопізнання.

· Ідея «сродної праці» (=праця за покликанням).

· Філософія серця (кордоцентризм).

Творчість Г. Сковороди

І. Збірка байок «Байки харківські»

«Бджола та Шершень»

· жанр: байка;

· ідея: «сродна праця»;

· мораль = сила; сила • фабула;

· «Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться».

· ідея «сродної праці» (праці за покликанням).

· Вислів Епікура «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

ІІ. Збірка поезій «Сад божественних пісень»

«Всякому місту – звичай і права»

· жанр: сатиричний вірш;

· різновид лірики: громадянська (філософська);

· 10-та пісня збірки «Сад божественних пісень»;

· ідея: чисте сумління («совість, як чистий кришталь»);

· Образи: Петро; Федір-купець; образ смерті; ті, хто:

1. «зводить дім свій на модний манір»,

2. «гендлює» (торгує з метою наживи; баришує, спекулює),

3. «безперервно стягає поля»,

4. «іноземних заводить телят»,

5. «на ловецтво готують собак»,

6. «дім, як вулик, гуде від гуляк»,

7. юрист, який «ладить на смак свій права»,

8. учень, у якого «з диспутів… тріщить голова»,

9. закоханий, якого «непокоїть Венрин Амур».

· Використав Котляревський у «Наталці Полтавці» (арія возного)

ІІІ. Поза збірками

«De libertate»

· = «про свободу» (латина);

· жанр: ліричний вірш;

· різновид лірики: філософська (патріотична);

· ідея: уславлення свободи, символом якої є Б. Хмельницький (автор називає його батьком свободи: «Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!»).

Іван Петрович Котляревський

основоположник нової української літератури

«Енеїда»

«Енеїда» Котляревського з’явилася в епоху, коли історичні обставини поставили під знак питання дальше майбутнє української мови, а також усієї української культури. Бути чи не бути українському народові, який втратив останні рештки автономії, який перетворився в малій своїй частині в «малоросійське дворянство», а в більшій – у кріпаків і все сильніше відчував соціальний і національний гніт?.. Бути! – відповіла на це запитання поема Котляревського» (О. Білецький).

· Перший твір нової української літератури (1798, Санкт-Петербург, без відома автора, видавці: Максим Парпура, Йосип Каменецький):

o жива народна мова;

o світська тематика;

o охоплено широкі суспільні верстви.

· Енциклопедія українського народознавства.

· Основне джерело:«Енеїда» римського поета Вергілія.

Вергілій	Котляревський
Греки зруйнували Трою	1775 р. Московія зруйнувала Запорозьку Січ ("Українську Трою")
Уцілів троянець Еней	Так само вціліє український Еней
Еней заснував Рим, або Нову Трою	Український Еней теж має заснувати "Український Рим" (Нову Січ)
Рим (Нова Троя) узяв реванш над греками за загибель Трої	Український Рим теж візьме реванш за руйнацію "Української Трої"

Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Бурлеск – це жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається завдяки невідповідності між змістом і формою: героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто. Прикладом може слугувати зруйнування Трої, описане Котляревським: «Но греки, як спаливши Трою, зробили з неї скирту гною…».
Травестія («перевдягання») – різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Так, наприклад, у поемі велична богиня Юнона зображена як зла, мстива жінка, «суча дочка», котра «розкудкудакалась, як квочка».
Тема: зображення історичної долі українства у ХVІІІ ст. на прикладі мандрів Енея.
Ідея: утвердження права на власну державність, уславлення національної культури, мови, волелюбності українців.
Композиція: 6 частин.

Частина	Зміст
I	Загибель Трої. Початок подорожі. Буря на морі (здійняв Еол за намовою Юнони). Прибуття до Карфагена. Знайомство з царицею Дідоною, кохання. Меркурій за наказом Зевса сповіщає про необхідність продовження мандрів. Самогубство Дідони.
II	Мандрівка в Сицилію до царя Ацеста (на пропозицію керманича Палінура). Еней влаштовує поминки по батькові. Поєдинок сицилійця Дареса й троянця Ентелла (перемога останнього). Троянські жінки підпалюють човни Енея. Еней розлютився і заходився лаяти богів, просячи дощу. Дощ пішов і частина кораблів уціліла. Сон Енея: Анхіз просить відвідати його в пеклі.
III	Куми. Еней із Сивіллою відвідують пекло. По дорозі зустрінуть Дрімоту, Зівоту, Смерть із військом: чума, війна, голод й інші лиха. Харон переправить через Стікс. Цербер. Пекло. Грішники: 1) гріхи суспільні; 2) гріхи моральні. Зустріч із Дідоною. Зустріч із батьком. Пророцтво про заснування Нового Риму.
IV	Еней обпливає острів цариці Цирцеї, яка перетворювала людей на тварин, і прибуває в землі царя Латина. Обмін подарунками. Планування одруження Енея з Лавінією. Рутульський князь Турн бачить сон, у якому Лавінія обирає за нареченого Енея; ображений він посилає лист Енею, вимагаючи двобою. Смерть цуцика няні Латина від гончих Енея. Початок війни.
V	Пророцтво річкового бога Тибра про свиню і 30 білих поросят під дубом (заснування Іулом на цьому місці Альби-града). Прохання про допомогу в царя Евандра. Вулкан на прохання Венери виковує зброю та обладунки Енею. Разом із Енеєм Евандр відправляє свого сина Палланта. Турн намагається спалити троянський флот. Венера звертається до матері богів Цибелли з проханням вплинути на Зевса. Кораблі перетворюються на сирен, – флот уціліє. Героїчний подвиг Низа й Евріала.
VI	Зевс забороняє богам втручатися в земні справи. Продовження воєнних дій. Турн убиває Палланта. Юнона обернулась в подобу Енея і, виманивши Турна, заманила його на корабель, щоб він поплив додому й не загинув. На наступний день Еней поховав загиблих. До нього прийшли посланці від Латина. Він говорить їм, що воює не проти Латина, а проти Турна й пропонує влаштувати поєдинок віч-на-віч із ним. Юнона посилає на поміч Турну його сестру — Ютурну. Вона знову розпочинає поєдинок між троянцями та рутульцями. Енея поранено. Венера збирає для нього всілякі зілля, що допомагають вилікувати рану. Самогубство Амати (повісилась на очкурі). Поєдинок Енея з Турном – перемога Енея, смерть Турна.

«Наталка Полтавка»

«праматір українського народного театру» (Іван Карпенко-Карий).

Жанр: соціально-побутова драма («малоросійська опера» – автор).
Тема: зображення життя українських селян кінця XVIII – початку ХІХ століття.
Ідея: звеличення людини з народу – носія високої моральності.
Топоніми: річка Ворскла, Полтава.
На початку твору Наталка виконує пісню Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні».
Герої:

Наталка Полтавка (Терпило)	«Ви пан, а я проста, ви багатий, а я бідна, ви возний, а я простого роду» «Не багата я і проста, но чесного роду, / Не стиджуся прясти, шити і носити воду». «Моє все багатство єсть моє добрє ім’я». «Знайся кінь з конем, а віл – з волом». «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і для всякого діла дотепна,— яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить» (Виборний). «Лучче умерти, як з немилим жити, / Сохнуть з печалі, щодень сльози лити». «Бідность і багатство — єсть то божа воля; / З милим їх ділити — єсть щаслива доля». Наталка — матері: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати». «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої». «…вона добра у мене дитина, вона обіщала для мого покою за первого жениха, аби б добрий, вийти заміж» (Терпелиха). «Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити». «Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує» (Микола). «…Я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду».
Горпина Терпелиха (мати Наталки)	«…мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного» «На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть».
Петро	«…Покійний Терпило жив-був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодувавсь і зріс вкупі» (Виборний). «Правда, Петро добрий парубок… він не ледар, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна» (Горпина Терпелиха). • «Петро не такий, серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться» (Наталка). • «Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву». «Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти?» «Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут». «Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякої надіжди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки, но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі». «Наталку, котру я любив більше всього на світі, для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збирав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно!» «Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду». «На комедії одні виходять — поговорять, поговорять та й підуть; другі ж вийдуть те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються...» (про театр).
Микола (далекий родич Наталки)	«Один собі живу на світі, як билинка на полі, сирота — без роду, без племені, без таланту і без приюту». «Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негідніші од мене. Люблю я козаків за їх обичай!» «Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити. Тілько там треба утаїти, що я письменний; та се невелика штука. І дурнем не трудно прикинутись». «Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити». «От такові наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хвастаються».
Возний Тетерваковський	«Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (Микола). «Возний-пан, чиновний і багатий…». «…Живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється».+ суржик, канцеляризми, слова паразити «теє-то, як його».
Виборний Макогоненко	«Ти умієш увернутися — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом» (Возний). «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже»

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Справжнє ім’я: Григорій Федорович Квітка.
«Батько української прози» (автор першої повісті українською мовою).

«Маруся»

Присвята: дружині Анні Квітці.
Жанр: повість.
Напрям: сентименталізм.
Сентименталізм – мистецький напрям другої половини 18 – початку 19 століть. Характерні риси:
• особлива увага до почуттів героїв; емоційність аж до сльозливості;
• головне завдання письменника – розчулити читача, змусити його співпереживати разом із героєм;
• ідеалізовані персонажі, не зіпсовані цивілізацією; це, як правило, селяни, представники простолюду.
Тема: зображення життя українського селянства кінця XVIII – початку ХІХ століть на прикладі долі Марусі й Василя.
Ідея: оспівування почуття кохання, високих морально-етичних якостей людини з народу.
Герої:

Василь	«хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». «Він свитник, хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться. Нібито його хазяїн хоче взяти хлопця в прийми, віддати за нього свою доньку-красуню». «Люблю я тебе, Марусенько, усім серцем моїм, люблю я тебе більш усього на світі. Не сердься на мене, не відворожуйся, не затуляй очиць твоїх білою рученькою, дай її мені сюди, нехай пригорну її до свого серденька, та тоді хоч і вмру, коли тобі невгодна щирая моя любов!». «Пішов у ченці і став уже дияконом Печерського монастиря в Києві». «Він і прийшов немощний та таки себе не оберігав: не слухав нікого, ськав усякої болісті і заморив себе зовсім. Далі чах-чах та от неділь зо дві як і помер».
Маруся Дрот	«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла» «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»
Наум Дрот (батько)	«парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть. За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому господь i посилав.» «Хоч маленьке свято, а він свічечку у церкві поставить, гроші старцям роздасть» «Щасливе і заможне життя було в нього з Настею. Їх турбувало лише те, що не було дітей, і не знали вони, кому дістанеться їх добро після смерті. А в них було й воликів пар з п’ять, була і шкапа, були й батраки, було чим і панщину відбувати, і у дорогому ходити, була і нивка одна і друга, ще дідівська, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати» «Він мені закон, а не я йому» (Настя Дрот). «Чи здужала, чи не здужала, а коли батько каже без жартів та трохи чи й не сердитий, то треба устати» (Маруся).
Настя Дрот (мати)	«Наградив його (Наума) жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди старається, б'ється i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось».

Життєвий шлях (хронологічна таблиця)

Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини
Т. Шевченко

Дата	Зміст
25 лютого (ст.ст.) / 9 березня (н.ст.) 1814	Народився в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер – Черкаська обл.), звідки походила його мати, Катерина Якимівна Бойко (1783 – 1823) [за свідченням Павла Зайцева, прізвище матері Шевченка вказує на те, що в нього був домішок крові карпатських бойків]. Походження назви села пов’язують з тим, що: · у ньому був дуже широкий ставок (став, як море); · чума виморила всіх людей із села; · тут жили завзяті бджолярі – бджіл викурювали (виморювали), у людей, які цим займалися «бджолина кров». Батько – Григорій Іванович Шевченко (1781–1825), родом із с. Кирилівки (Керелівки), чумакував, стельмахував; володів особливим даром Слова, магнетизмом Слова, мав до певної міри прогностичний дар: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе» (заповіт Григорія Івановича в передсмертну хвилину). Родина мала назвисько Грушівські (біля хати росла стара розлога груша). Тарас – не перша дитина: · Катерина (1804); · Марія (1808; померла ще маленькою); · Микита (1811); · Ярина (1816); · Марія (1819; була сліпенькою); · Йосип (1821). Слово «Тарас» за «Лексиконом» Памви Беринди означає «взрушонный» – схвильований; з грецької – «бунтівливий, невпокорений».
1822–1827	Початкова освіта в «учителя-дяка».
1829	Виїзд до Вільно (Вільнюс – Литва) – до місця служби пана П. Енгельгардта.
1831	Виїзд до Петербурга.
1835–1836	Познайомився з Іваном Сошенком (родом із Богуслава). Той познайомив хлопця з: 1. Євгеном Гребінкою; 2. Василем Григоровичем (професор теорії естетики Академії мистецтв, її учений секретар; одружений з дочкою Івана Мартоса); 3. (через 1) Олексієм Венеціановим (професор Академії, придворний маляр); 4. Василем Жуковським (через 2 і 3) – поет, вихователь наслідника престолу царевича Олександра; 5. Карлом Брюлловим (учився й працював в Італії; популярний митець: «Останній день Помпеї»); 6. Михайлом Вієльгорським (композитор, віртуоз-віолончеліст, приятель Жуковського; організатор лотереї).
1838	Коштом створеного К. Брюлловим портрета В. Жуковського викуплений з кріпацтва.
1838–1845	Студент Петербурзької академії мистецтв.
1840	Вийшов друком «Кобзар».
1841	Вийшли друком «Гайдамаки».
травень 1843 – грудень 1844	Перша подорож в Україну · поміщицькі маєтки Григорія Тарнавського (Качанівка), Миколи Рєпніна (Яготин), - малював портрети на замовлення; · Керелівка; Чернігівщина, Полтавщина, Київщина, о. Хортиця, Чигирин, Переяслав, Київ; · познайомився і заприятелював з М. Максимовичем, П. Кулішем, В. Забілою; · задумав альбом (серію офортів) «Живописна Україна» (періодичне видання про історичні події, природу, народний побут; видано лише перший випуск цього малярського проекту).
1845	Закінчив Петербурзьку академію мистецтв й одержав диплом «вільного художника». Друга подорож в Україну (березень 1845 – квітень 1847) · оселився в Києві, був прийнятий художником в «Тимчасову комісію для розгляду давніх актів» (подорожі Україною, малював пам’ятки архітектури, предмети старовини, природу; записував народні пісні, легенди, перекази); · осінь і зиму 1845 р. провів у Переяславі в друга – лікаря Андрія Козачковського; застудився, хвороба дала серйозні ускладнення – пише «Заповіт».
1847	Призначений на посаду вчителя малювання в Київському університеті. Заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства.
1847–1857	Відбуває заслання в Орській фортеці та Новопетровському укріпленні як солдат.
1858	Повернення до Петербурга.
1860	Нове видання «Кобзаря». Збори Академії мистецтв надають Т. Шевченкові звання першого в Росії академіка гравюри.
10 березня 1861	Відійшов у вічність. Похований на Смоленському цвинтарі в Петербурзі.
22 травня 1861	Згідно з заповітом, перепохований у Каневі.

Романтизм

РОМАНТИЗМ (від старофр. romance: романський, англ. romantic: мальовничий, настроєвий, мрійливий) – один із провідних напрямів у мистецтві та науці, що виник наприкінці XVIII ст. майже одночасно в Німеччині, Англії та Франції й поширився на решту країн Європи й Америки.

Риси

· заперечення раціоналізму доби Просвітництва;

· ідеалізм у філософії;

· історизм;

· апологія особистості, «принцип індивідуальності» (термін І. Франка) – провідний у художній творчості;

· мистецтво сприймається як найвища цінність і глибинний сенс життєдіяльності;

· відкидання нормативності, регламентації в мистецтві, понад усе цінується творча свобода, фантазія;

· неприйняття буденності й обстоювання «аристократизму духу»;

· увага до фольклору, фантастики, екзотики тощо.

Український романтичний герой

· унікальний романтичний герой → від унікальної особистості до унікального народу;

· конфлікт романтичного героя з суспільством (із неможливістю його вирішення): дисгармонія між внутрішнім і зовнішнім світом;

· максималізм героя (для нього не існує «сірого» кольору);

· часова тріада: неприйняття сучасності, прогнозування майбутнього на основі славетного минулого (оспівування козацтва);

· превалюючий романтичний образ: козак, бандурист, сирота;

· український романтичний герой постійно занурений в етносередовище.

В Україні романтизм на етапі свого становлення відіграв важливу роль у пробудженні національної свідомості, обґрунтуванні історичної самобутності народу, його «духу», культурних традицій, мови, літератури. Український романтизм розвивався передусім під впливом поглибленого вивчення історичного минулого (історіографічний преромантизм) і народної творчості (фольклорний преромантизм).

«Катерина»

«Поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися» (Є. Сверстюк).

Твір написаний наприкінці 1838 – на початку 1839 року.
Рід: ліро-епос.
Жанр: соціально-побутова поема.
Присвята: В. Жуковському.
Композиція: 5 розділів.
Тема: зображення трагедії жінки-покритки та дитини-безбатченка на суспільному тлі
України ХІХ ст.
Ідея: засудження аморальності, безчесності; утвердження думки про потребу такого суспільства, яке б ґрунтувалося на принципах справедливості, захисту знедолених.

Сюжет:
1 розділ: Автор розповідає про дівчину на ім'я Катерина, яка зустрічається з російським офіцером Іваном – і згодом вагітніє від нього. Її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину; дівчина чекає його повернення, але він так і не повертається.
2 розділ: Катерина після народження сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її з дому разом із дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого в Москву.
3 розділ: Катерина зустрічає чумаків, розпитує їх про дорогу, згодом побачила російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.
4 розділ: розповідає про зустріч Катерини з москалем Іваном, але той і знати її не хоче. Дівчина сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя, щоб показати його батькові, але москаль просто утік. У відчаї жінка кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу, де й топиться.
5 розділ: син Катерини Івась як провожатий іде разом зі старим кобзарем до Києва. У кареті їде москаль Іван та його дружина, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але «відвернувся».

«Гайдамаки»

«Ознакою зрілості національної літератури є її здатність створити високий поетичний епос», – стверджує Іван Дзюба. Цю високу місію реалізує Тарас Шевченко поемою «Гайдамаки».

Рід: ліро-епос.
Жанр: історико-героїчна романтична поема.
Творчий задум поеми виник у Шевченка ще 1839 р., невдовзі після викуплення з кріпацтва; розділ «Галайда» був надрукований 1841 р. в журналі «Ластівка», наприкінці того ж року цензор П. Корсаков, зробивши багато вилучень, дозволив текст до друку.

Історична основа: гайдамацький рух (збройні виступи селянства на Правобережній Україні у XVIII ст. проти гніту польської шляхти й духівництва), Коліївщина (кульмінаційний епізод гайдамаччини, козацько-селянське повстання 1768 р.). Повстання розпочалося на Зелені свята (Трійцю) 29 травня 1768 р. біля Мотронинського монастиря в Холоднім Яру (урочище неподалік Чигирина), згодом поширилося на все Правобережжя.

Джерела: народно-легендарний образ Гайдамаччини (розповіді очевидців, зокрема діда Івана; народні легенди, перекази, пісні про Коліївщину; прагнення заперечити польським і російським авторам, які змальовували гайдамаків озвірілими розбійниками й злодюгами).

Композиція, сюжет поеми «Гайдамаки»: 2 вступи, 10 розділів, епілог, «Передмова» (фактично є післямовою); ліричні відступи й вставні пісні; відсутність розв’язки.

Присвята: у першодруку – «ВАСИЛИЮ ИВАНОВИЧУ ГРИГОРОВИЧУ. На память 22-го апреля 1838 года».

«Бенкет у Лисянці»

Розділ	Зміст	Елемент сюжету
Лірико-філософський вступ	Роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі й суспільстві; звернення до гайдамаків	–
«Інтродукція»	Політичний стан у суспільстві, розкриття причин повстання	Експозиція 1 сюжетної лінії
«Галайда»	Знайомство з наймитом Яремою, його коханою Оксаною	Експозиція 2 сюжетної лінії
«Конфедерати»	Напад конфедератів на Лейбу; Лейба вказує на титаря у Вільшаній і його дочку Оксану	Зав’язка
«Титар»	Зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали з собою	Розвиток дії
Свято в Чигирині»	Туга поета за гетьманським ладом, гайдамаки збираються в Чигирині освятити ножі, елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків)
«Треті півні»	Початок загальнонародного повстання, Ярема приєднується до гайдамаків
«Червоний бенкет»	Розгортання повстання; Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани
«Гупалівщина»	Загальнонародний характер повстання, зустріч із підлітком із Керелівки
	Гонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків, Ярема рятує Оксану
«Лебедин»	Оксана в Лебедині під наглядом черниці, вінчання Яреми й Оксани	Кульмінація 2 сюжетної лінії
«Гонта в Умані»	Продовження повстання; страшні наслідки руйнування; трагедія Гонти – убивство синів («Бо не я вбиваю, а присяга…»)	Кульмінація 1 сюжетної лінії
Епілог	Наслідки повстання; долі керівників повстання (за народною версією).	–
«Передмова» (є в першодруку, 1841 р.)	«По мові — передмова. Можна б і без неї, так ось бачте що: все, що я бачив надрюкованого, тілько бачив, а прочитав дуже небагато, — всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не дрюковав своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія». Так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє. Так як же його скомпоновать? Щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так, як всі предисловія компонуються — хоч убий, не вмію; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться. Начнем же уже начало книги сице: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: «Слава Богу, що минуло», — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слав’янськая земля. Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрюкованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, — за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними».	–
«Панове субскрибенти!» (є в першодруку, 1841 р., уміщене на задній обкладинці книжки)	Звернення до передплатників: «Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!» Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої «Гайдамаки». Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрюковать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже, було, і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже — «треба», другий каже — «не треба», третій — нічого не каже. Я думав: «Що тут робить на світі?» Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрюкованого паперу, а до вас і ну писать оцю цидулу! Все б то це нічого! Чого не трапляється на віку! Все буває, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов’я! Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиенко-въ) і надрюковать в мужицькій книжці. Далебі, правда!»	–

Тема: змалювання боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкого повстання під назвою Коліївщина.
Ідея: утвердження складності історичної долі українського народу, неминучості його боротьби за визволення; заперечення принципу злопомсти.

«Три літа»

· рукописна збірка творів, написаних у 1843 – 1845 рр.;

· на титульній сторінці – портрет біблійного пророка Єремії та епіграф із його плачу;

· назву збірці дала однойменна поезія «Три літа» (1845);

· твори написані під впливом вражень від перебування в Україні та нового широкого, багатоманітного й суперечливого досвіду (болісні спостереження над долею України; тяжкі розчарування й глибока зміна внутрішнього світу поета: «І тепер я розбитеє Серце ядом гою, І не плачу, й не співаю, А вию совою…» («Три літа»);

· у збірці – переважно політична лірика;

· Євген Сверстюк назвав 1845 р. «роком високого сонця України»→ протягом жовтня – грудня 1845 р. написано 5 поем: «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ». Крім того, у збірці: «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні…», «Заповіт» й ін.

Примітка.

Сатира – викриття негативних рис характеру, суспільних вад.
Різновиди сатири:
Іронія – прихована, м’яка, часто доброзичлива насмішка.
Сарказм – особливо дошкульна, викривальна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гіркого презирства.
Гротеск – сатиричний художній прийом, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді (напр., сцена «генерального мордобитія» із поеми «Сон»).
Карикатура – сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу.
Інвектива (від лат. «лайлива промова») – пряме, найгостріше засудження певної вади.

«Кавказ»

«Це огниста інвектива проти темного царства…» (І. Франко)

Присвята: Якову Петровичу де Бальмену (український шляхтич шотландського походження; граф, офіцер рос. армії; писав вірші, малював; друг Шевченка).
Епіграф: уривок із Біблії (Єремії 9:1), антивоєнне спрямування: «Хто дасть голові моїй воду й очам моїм джерело сліз, і плакатиму день і ніч над убитими».
Історична основа: 1817 р. – активні воєнні дії Росії за підкорення Кавказу. Повстання горців очолив Шаміль.
Рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема (із елементами лірики та героїки).
Тема: зображення загарбницької політики російського імперіалізму.
Образи: Прометей: страждання кавказців і непереможне прагнення до волі; російського колонізатора (їдка іронія, що переростає в сарказм); ліричного героя.
Ідея: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!»

«Сон» («У всякого своя доля…»)

Підзаголовок: «комедія».
Епіграф: слова з Євангелія від Івана: «Дух істини, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його і не знає Його».
Рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема (політична сатира).
Сюжет: філософський вступ – політ ліричного героя над Україною (мотиви сну й дороги): картини закріпаченої України на тлі розкішної природи – над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) – Петербург («землячок із циновими ґудзиками», сцена «генерального мордобитія» (І. Франко), роздуми біля пам’ятника Петру І, образ Павла Полуботка).
Тема: зображення справжньої суті російського імперського режиму, розкриття тоталітарної суті механізму його державної влади.
Ідея: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.

«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»

Рід: ліро-епос.
Жанр: послання.
Адресат: 1) уся українська нація: «і мертві, і живі, і ненарожденні земляки в Украйні і не в Украйні сущі»; 2) сучасна поетові українська еліта.
Зміст:

· Епіграф – ключ до розуміння твору, стисла констатація ідеї (соборне послання Івана 4,20): «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець»;

· Вступ: критика української еліти, що зневажає власний народ; заклик до примирення, активного громадського життя задля відродження нації;

· Критичний портрет сучасної поетові еліти (інвектива – картання – пересторога-заклик);

· Узагальнення попередніх мотивів і підсумок (монолог автора-пророка);

· Завершення – концентрація змісту твору: «Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата…» → «І оживе добра слава, Слава України…»

«Заповіт»

Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: громадянська.
Провідний мотив: заклик до повалення несправедливого ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Форма: монолог.
Про твір:

У грудні 1845 року, лікуючись на Переяславщині в друга Андрія Козачковського від запалення легенів, поет напише вірш «Як умру, то поховайте…». В автографі заголовка не було, у першому посмертному виданні "Кобзаря" 1867 року вірш одержав назву "Заповіт", яка стала вже традиційною.

На початку твору автор закликає поховати його в рідному краї, «на могилі». У Т. Шевченка, як і в народній поезії, могила – це високий курган, насипаний над похованням воїна чи героя. Тобто поет просить поховати його в священному з позицій народної історії місці.

У другій частині твору автор спонукає українців скинути з себе кайдани неволі й боротися за краще майбутнє;

у заключних рядках звучить заклик збудувати нову, вільну сім’ю, яка б і самого поета спом’янула «незлим, тихим словом».

Блог учителя української мови та літератури

ЗНО

***Визначення часового відрізка

Пройдіть онлайн-тестування за посиланням та надішліть фото із зображенням результатів на електронну адресу innochka75q@gmail.com

НАРОДНА ЛІРИКА

Календарно-обрядові пісні

Родинно-побутові пісні

Суспільно-побутові пісні

Немає коментарів:

Дописати коментар